Життя людське… Життя…Життя моє…

Так схоже на калину за віконцем…

Суцвіттям білим грає-виграє,

 І гілочками тягнеться до сонця.

Життя моє, як чистий лист паперу,

Що напишу я на листочку цім?

Чи зможу я залишити слідочок

На тім широкім шляхові людськім?

Хотілося б так жити, щоб не тліти,

А дарувати радість і тепло.

Хотілося б так жити, щоб горіти,

Щоб людям поруч затишно було.

Хотілося б пройти світ добротою,

Бо лиш вона спасіння всім дає,

Щоб завжди залишатися собою,

І не зганьбити щоб ім’я своє.

Так хочеться не знати лицемірства,

А лише щирість бачити в очах.

Щоб в людях не було надмірства

До тих, хто по-інакшому торує шлях.

Щоб не було блюзнірства і насильства

Ні в думках, ані вчинках, ні в словах.

Щоб лиш любов, а не презирство

Читалася у трепетних вустах.

Щоб ми були терплячі і терпимі

Один до одного, бо так хотів би Бог.

Щоб душі були чистими, любили,

Не знали ані горя, ні тривог…

Щоб доля завш приводила мене

До материнського порога.

Де б перед цим я не була,

Куди б не завела дорога.

Щоб мала сили принести

Для інших щастя, хай і небагато.

Щоб не залишились борги

І їх було б кому віддати.

Щоб, коли прийде час зими –

Не соромно дивитись в очі...

І журавлиними крильми

Прошелестіти в темінь ночі…

Та все ж залишити свій слід

На тій землі, де народилась,

Де за віконцем в білий світ

Калини гілочка схилилась...